Практика розгляду справ про неплатоспроможність фізичних осіб поступово формує окремі, інколи досить чутливі для системи банкрутства правові підходи. Одним із таких є питання процесуального статусу кредитора, зокрема — моменту його виникнення та обсягу процесуальних прав у справі.
Останні висновки Верховний Суд засвідчили тенденцію до розширення процесуальних гарантій забезпечених кредиторів. Зокрема, суд визнав за ними право брати участь у справі про неплатоспроможність фізичної особи без додаткових процесуальних дій та оскаржувати ухвалу про відкриття провадження. Такий підхід був обґрунтований особливим, привілейованим статусом забезпеченого кредитора.
Новий контекст: спір за участю Фонду гарантування вкладів
Зазначена позиція стала відправною точкою для іншого, значно складнішого спору, який наразі перебуває на розгляді палати з питань банкрутства Касаційного господарського суду.
У цій справі предметом касаційного перегляду є законність відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи за заявою боржника, яке оскаржується Фондом гарантування вкладів фізичних осіб. Проблема полягає в тому, що Фонд звернувся з кредиторськими вимогами із пропуском установлених строків, унаслідок чого не набув статусу учасника справи. Водночас Фонд наполягає на можливості оскарження ключових судових рішень, посилаючись на особливий публічний характер своїх вимог.
Ключові питання, які потребують відповіді
Перед Верховним Судом фактично постали два фундаментальні питання:
- Чи виникає процесуальний статус сторони автоматично у кредитора, якщо боржник зазначив його у заяві про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність?
- Чи має право на процесуальні дії (зокрема, апеляційне чи касаційне оскарження) особа, яка визначена боржником як кредитор, але не подала або подала із запізненням заяву про визнання грошових вимог?
Законодавчі рамки та їх тлумачення
Аналіз Кодексу України з процедур банкрутства, а також усталеної судової практики дає підстави для чіткого висновку:
саме зазначення кредитора боржником не породжує для такої особи процесуального статусу у справі.
Навіть у разі визнання боржником заборгованості:
- арбітражний керуючий не зобов’язаний автоматично визнавати такі вимоги;
- суд має право їх відхилити;
- кредитор реалізує свої права лише за умови подання заяви та визнання вимог судом.
Процесуальна правосуб’єктність конкурсного кредитора виникає виключно після дотримання процедури, передбаченої статтями 45 та 47 КУзПБ, і фіксується відповідною ухвалою суду. До цього моменту кредитор не є стороною або учасником справи.
Використовувані у Кодексі поняття — «кредитор», «учасник справи», «сторона провадження» — мають чітко визначене значення і не допускають розширювального тлумачення. Надання процесуального статусу поза встановленою процедурою означало б фактичне створення нової норми права судом, що є неприпустимим.
Потенційні наслідки підтримки позиції Фонду
У разі якщо Верховний Суд погодиться з аргументацією Фонду, це може створити небезпечний прецедент. Фактично будь-яка особа, яка вважає себе кредитором, зможе:
- ігнорувати строки подання вимог;
- не набувати статусу учасника справи;
- але при цьому блокувати процедуру шляхом оскарження ключових судових рішень.
Такий підхід здатен паралізувати інститут неплатоспроможності фізичних осіб, позбавивши його ефективності та передбачуваності.
Поточний стан і правова пауза
На сьогодні касаційне провадження за скаргою Фонду зупинене до завершення розгляду пов’язаної справи, з якої виникли його вимоги до боржника. Додатково ускладнює ситуацію й те, що касаційний перегляд у суміжному спорі також призупинено у зв’язку з перебуванням касатора на військовій службі.
У результаті сформувався тимчасовий правовий вакуум, у межах якого суди першої та апеляційної інстанцій змушені зупиняти аналогічні провадження, очікуючи остаточної правової позиції Верховного Суду.
Висновок
Невизначеність у питанні процесуального статусу кредитора, який не дотримався встановленої процедури, негативно впливає на стабільність та ефективність банкрутних процедур. Вирішення цієї проблеми потребує зваженого підходу, що ґрунтується не лише на публічному інтересі, а й на принципах правової визначеності, рівності учасників та дотримання чітких процесуальних правил.
Очікується, що Верховний Суд у перспективі надасть виважене та системне рішення, яке не руйнуватиме логіку інституту неплатоспроможності фізичних осіб, а забезпечить його прогнозоване та справедливе застосування.