Дрібною але важливою новелою, що була впроваджена у виконавче провадження під час проведення реформи, є істотне (від одного до трьох років) збільшення строку на пред’явлення виконавчого документа до виконання. Зрозуміло, що у зв’язку з цим виникло запитання про те, що робити з документами, виданими до набрання чинності Законом “Про виконавче провадження” від 02.06.2016 р. № 1404-VIII (далі – новий Закон).

Суть справи: наказ господарського суду було видано в лютому 2015 року, пред’явлено до виконання, однак у жовтні того ж року повернуто без виконання у зв’язку з відсутністю у боржника майна, на яке могло б бути звернено стягнення, наразі ж, у листопаді 2016 року, стягувач хоче знову пред’явити цей наказ до виконання. Непокоїть його лише одне запитання – чи минув строк пред’явлення документа виконавцеві.

Правова позиція 1

Строк не минув у будь-якому разі, оскільки п. 5 розділу XIII “Прикінцеві та перехідні положення” нового Закону зазначає, що виконавчі документи, видані до набрання чинності Законом, можуть пред’являтися у строки, встановлені ст. 12 цього Закону. Тобто в описаному автором теми випадку йдеться про можливість пред’явити документ до жовтня 2018 року включно.

При цьому можна стверджувати, що оскільки норма п. 5 розділу XIII “Прикінцеві та перехідні положення” нового Закону поширюється й на ті документи, для яких пропущено встановлений ст. ст. 22, 23 Закону “Про виконавче провадження” від 21.04.99 р. № 606-XIV (далі – старий Закон) однорічний строк, за умови, що ще не пропущено трирічний строк, установлений ст. 12 нового Закону.

Правова позиція 2

Пред’явити наказ до виконання можна лише в ситуації, якщо встановлений ст. ст. 22, 23 старого Закону строк не минув до набрання чинності новим Законом, оскільки його норми зворотної сили не мають.

Як бачимо, прихильники обох позицій дійшли висновку, що за певних умов строк на пред’явлення документа дійсно не пропущено. Тому варто уточнити, випадки, коли строк гарантовано перетворюється з однорічного на трирічний на підставі п. 5 розділу XIII “Прикінцеві та перехідні положення” нового Закону. Ця умова звучить так: строк пред’явлення документа обчислюється за правилами ст. 12 нового Закону в ситуації, якщо він ще не минув згідно з правилами ст. ст. 22, 23 старого Закону станом на 5 жовтня 2016 року (день набрання чинності новим Законом).

Стосовно описаної ситуації, це означає, що, поза всяким сумнівом, може бути пред’явлено до виконання в листопаді 2016 року судовий наказ, який повернуто стягувачу 4 жовтня 2015 року та пізніше. Враховуючи календар минулого року, строк стягувач не пропустив.

Припустимо, що  наказ стягувачу повернуто 1 або 2 жовтня 2015 року. 

Звернемо увагу на таке – згідно ст. 58 Конституції України зворотну силу має лише норма, яка пом’якшує або скасовує відповідальність особи. При цьому в рішенні КСУ № 1-рп/99 додатково зазначено, що йдеться в цьому випадку саме про відповідальність фізичної особи.

Стверджувати, що п. 5 розділу XIII “Прикінцеві та перехідні положення” нового Закону, що подовжує строк на пред’явлення виконавчого документа до виконання, пом’якшує або скасовує відповідальність, досить складно. Отже, скоріш за все, обґрунтованіша правова позиція 2, хоча не можна виключати, що суди під час розгляду конкретних справ трактуватимуть ст. 58 Конституції розширювально, як таку, що дозволяє зворотну силу закону в кожному разі, коли він “поліпшує положення особи”.