Стягнення боргу за договором позики або розписки

На сьогоднішній день обставини складаються таким чином, що позикодавець має право стягнути з позичальника не тільки основну суму боргу але і відсотки за користування грошовими коштами, відсотки за прострочення грошового зобовязання, інфляційні втрати та інші передбаченя договором штрафні санкції.

Останнім часом угоди з наданням грошових коштів в позику стали більш поширені і вже склалася певна практика, в тому числі і судова. Раніше щодо можливості стягнення відсотків трактування судів було достатньо неоднозначне. Проте неоднакове трактування норм права, щодо даного питання були усунені постановою № 6-85цс11 Верховного Суду України, зокрема врегульовано питання правомірності отримання фізособою відсотків за договором позики.

Відносини між громадянами щодо договорів позики регулюються нормами статей 1046, 1047 та 1048 Цивільного кодексу України. З цього випливає, що фізособа, яка надає грошові кошти в позику, абсолютно правомірно, керуючись статтею 1048 ЦК, може вимагати виплати відсотків, якщо їх виплата передбачена укладеним договором позики. При цьому розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Вразі, якщо договором позики не передбачено розмір процентів за користування коштами, в такому випадку слід керуватися розміром облікової ставки НБУ, при цьому проценти позичальник повинен сплачувати щомісяцячно до дня фактичного повернення позики, якщо інші умови не встановлені самим договором.

Що стосується можливості стягнути відсотки та інфляційні втрати після того, як позичальник сплатив суму боргу, але з простроченням, то одне з останніх рішень ВСУ якраз зачіпає це питання. Так, у постанові № 6-37цс15 суд виклав обов’язковий до застосування висновок щодо правомірності стягнення відсотків після оплати боргу. У випадку, коли позичальник своєчасно не повертає борг, то згідно ст. 625 ЦК України він мусить сплатити суму боргу, а також інфляційні втрати та 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором. З цього випливає, що позикодавець має право в судовому порядку вимагати повернення всіх сум за договором позики у зв’язку з порушенням умов договору та пред’явлення таких вимог є наслідком невиконання або неналежного виконання боржником своїх договірних зобов’язань. Також, як уже зазначалося вище, позикодавець має право отримати відсотки від суми позики відповідно до статті 1048 ЦК, які нараховуються за період від дня отримання коштів позичальником до дня фактичного повернення позики, якщо інше не встановлено укладеним між сторонами договором. Слід звернути увагу, що сам факт повернення суми позики до звернення позикодавця до суду, тобто з порушенням встановленого договором позики терміну повернення, не звільняє боржника від відповідальності. Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов’язання за договором позики позикодавець має право вимагати від позичальника сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення згідно зі статтею 625 ЦК та відсотків відповідно до статті 1048 ЦК.

У випадку якщо позикодавець має намір стягнути з позичальника пеню, він повинен пересвідчитися стосовно наявності в договорі позики, або в розписці пунктів де передбачено стягнення пені вразі невиконня боржником зобовязань за договором. В разі відсутності таких домовленосте, позикодавець не може претендувати на стягнення цього виду неустойки.

Похожие записи

No results found

Меню