Договір позики між юридичними особами

Відповідно до ст. 524 Цивільного кодексу України, будь-яке зобов’язання, що виникало у відносинах між резидентами України, має бути виражене у національній валюті – гривні. При цьому грошовий еквівалент такого зобов’язання може бути виражений в іноземній валюті.

Відтак в договорі позики, укладеному між двома юридичними особами – резидентами України, сума позики має бути визначена в гривні і вразі необхідності, можна прив’язати гривневу позику до еквівалента іноземної валюти за курсом, встановленим сторонами в договорі (найчастіше використовується офіційний курс НБУ на дату укладення договору або на дату фактичної видачі позики, якщо вона здійснюється не в день укладення договору).

Що стосується валюти виконання зобов’язання, то згідно зі ст. 533 ЦК за замовчуванням платіж теж повинен здійснюватися в гривні тобто позикодавець – передає позичальнику суму позики в гривнях, а позичальник у встановлені терміни зобов’язується повернути суму позики і сплатити відсотки за користування позиковими коштами в гривнях. Якщо ж у договорі розмір зобов’язання зафіксований через еквівалент в іноземній валюті, то платіж повинен проводитися в гривні за курсом НБУ на день виплати, якщо інше не передбачено договором або спеціальним законодавством. Це дає можливість скласти графік погашення позики, використовуючи еквівалент платежів у валюті. При цьому у разі зміни офіційного курсу гривні на день виплати пріоритетним буде платіж у валюті (правова позиція  ВСУ згідно постанови № 3-133гс14).

Якщо ж сторони мають намір здійснювати платежі у валюті, а не в гривні, то в такому випадку вони на підставі п. “Г” ч. 4 ст. 5 Декрету “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” будуть змушені отримати індивідуальну ліцензію НБУ.

При цьому, виходячи з ст. 1048 ЦК, за користування позиковими коштами сплачуються відсотки. Їх розмір встановлюється договором, а якщо сторони цього не зробили – то вони будуть нараховуватися на рівні облікової ставки НБУ (на даний момент це складе 30% річних). Тому, якщо сторони зацікавлені в мінімізації супутніх виплат (наприклад, позика видається засновником з метою оперативного вирішення тимчасових фінансових труднощів), то вони повинні прямо прописати в договорі розмір відсотків.

Крім того, слід звернути увагу на те, що згідно ст. 1046 ЦК видача позики не є операцією, доступною виключно фінансовим установам (на відміну від кредиту).

 Тому отримання банківської ліцензії або ліцензії  Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг для її здійснення не потрібно.

Похожие записи

No results found

Меню