Всім відомий вислів, що “Поганий мир краще доброї війни”, саме він доречний щодо справ про банкрутство. Далеко не завжди власник, засновник, учасник, фізичної чи юридичної особи боржника після ліквідації своєї компанії повністю залишає бізнес. Швидше за все, в майбутньому, а з високою ймовірністю, і вже на момент банкрутства, йому будуть належати інші підприємства і, цілком можливо, їм доведеться працювати з тими ж контрагентами, які зараз виступають кредиторами. Тому важливо, щоб по завершенні процедури банкрутства власникам боржника вдалося зберегти нормальні ділові відносини з кредиторами.

У свою чергу, ніщо так не сприяє досягненню цієї мети, як демонстрація своєї сумлінності. Як правило, кредитори зацікавлені не в знищенні бізнесу (ми зараз не говоримо про випадки, коли банкрутство використовується, як елемент конкурентної боротьби або рейдерської схеми), а в мінімізації своїх збитків від неплатоспроможності боржника. Отже, якщо власник боржника може запропонувати своїм кредиторам відповідний спосіб погашення заборгованості, вони, як правило, готові піти на переговори.

Виходячи з цього, Закон “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (далі – Закон про банкрутство) надає боржникові і кредиторам цілий спектр можливостей для врегулювання відносин на договірній основі. Головні серед них – санація до порушення справи про банкрутство та мирова угода в рамках процедури банкрутства. В рамках даної статті ми зупинимося на другому інструменті, який дає можливість за обопільною згодою в будь-який момент вийти з процедури банкрутства, врегулювавши відносини на взаємовигідній основі.

Втім, не варто забувати, що процедура банкрутства за замовчуванням може бути порушена лише в ситуації, коли у боржника є прострочений більш ніж на 3 місяці борг, окрім випадків передбачених ч. 5 ст. 11 ЗУ «Про банкрутство». Отже, апріорі мова йде про те, що попередні переговори про реструктуризацію заборгованості провалилися або взагалі не відбулися, що може негативно вплинути на можливість досягнення компромісу в майбутньому.

Повертаючись до тематики мирової угоди, відзначимо, насамперед, що її укладення відповідно до ч. 2 ст. 77 ЗУ «Про банкрутство» можливо на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство, тобто від моменту порушення провадження до моменту ліквідації боржника та затвердження звіту ліквідатора. Сторонами угоди є боржник, від імені якого діє арбітражний керуючий або керівник боржника, виконуючий функції керуючого санацією, ліквідатора, і всі кредитори, від імені яких при укладенні угоди діє комітет кредиторів.

При цьому відмовитися від виконання мирової угоди в разі незгоди з його умовами можуть лише забезпечені кредитори. Згідно ст. 80 Закону про банкрутство мирова угода має бути схвалена всіма забезпеченими кредиторами. Якщо хто-небудь з них не згоден із запропонованими умовами, то інші забезпечені кредитори мають право або виділити предмет забезпечення зі складу ліквідаційної маси для задоволення вимог такого кредитора, або викупити у нього борг. Аналогічні рішення можуть прийняти всі інші кредитори боржника в ситуації, коли всі забезпечені кредитори не згодні з умовами мирової угоди.

Відмовитися від виконання мирової угоди в разі незгоди з його умовами можуть лише забезпечені кредитори.

Загальні вимоги до мирової угоди встановлюються ст. 79 ЗУ «Про банкрутство», яка передбачає, що угода укладається у простій письмовій формі та не може не посвідчуватися нотаріально. Угода в обов’язковому порядку має включати положення про розміри, порядок і строки виконання зобов’язань боржника (включаючи умови списання боргів або їх частини, розстрочення чи відстрочення сплати). Також в угоду можна включити умови про погашення заборгованості третіми особами (наприклад, власниками чи “дружніми” компаніями) або задоволенні вимог кредиторів якими іншими не забороненими законом способами (наприклад – шляхом включення їх до складу учасників юрособи-боржника, надання їм переважного права придбання активів у разі продажу і так далі).

Конкретні умови мирової угоди залишені на розсуд сторін. Фактично їм дається максимальна свобода для досягнення взаємовигідних домовленостей. Виняток становлять лише виплати згідно з трудовим законодавством та розрахунок з фондами соціального страхування. Згідно ч. 2 ст. 78 ЗУ «Про банкрутство» неможливо ні відстрочити, ні розстрочити, ні тим більше списати згідно з умовами мирової угоди. Крім того, прямо забороняється встановлювати для кредиторів, які не голосували за затвердження угоди, умови гірші, ніж для тих, хто проголосував “за”.

Гарантом дотримання прав кредиторів при укладенні мирової угоди виступає суд, оскільки саме суд в якому перебуває провадження про банкрутство затверджує домовленість між боржником та кредиторами. Лише після затвердження мирової угоди судом вона має юридичну силу. Процедура затвердження мирової угоди передбачена ст. 81 ЗУ «Про банкрутство».

Для затвердження угоди кожна із його сторін (боржник або кредитор) повинна протягом 5 днів з моменту укладення угоди подати заяву про його затвердження, до якого додаються текст угоди, протокол засідання комітету кредиторів про затвердження угоди, список кредиторів, а також зобов’язання боржника щодо погашення що не підлягають відстрочення (розстрочення, списанню) боргів та витрат, що підлягають відшкодуванню в першу чергу (крім виплати забезпеченим кредиторам). Крім того, до заяви додаються, у разі наявності, письмові заперечення кредиторів, які не брали участі в голосуванні або голосували проти.

Засідання суду проводиться з повідомленням всіх учасників справи, однак суд може розглядати справу і без їх участі. Якщо на засіданні присутні кредитори, заперечують проти укладення угоди, суд повинен вислухати їх. Що цікаво, в ході засідання заперечення можуть висловлювати і ті кредитори, які раніше голосували за затвердження угоди.

Підстав для відмови в затвердженні угоди передбачено всього лише два:

1) порушення правил укладення мирової угоди;

2) протиріччя умов угоди нормам законодавства (в тому числі обмеження інтересів одних кредиторів на користь інших).

Після вступу в силу мирової угоди підприємство фактично повертається в буденний режим діяльності.

Після затвердження судом мирова угода набирає силу, а провадження у справі припиняється. Повноваження щодо управління підприємством боржником, повертаються органам управління згідно установчих документів боржника. При необхідності власники підприємства-боржника повинні призначити новий персональний склад цих органів. У такому випадку забезпечення проведення загальних зборів учасників (акціонерів) лежить на арбітражному керуючому.

Після затвердження угоди вона може бути на загальних підставах, передбачених цивільним законодавством, визнана недійсною судом в рамках провадження про банкрутство за заявою будь-кого з конкурсних кредиторів. Крім того, всі учасники провадження та інші особи, права і законні інтереси яких порушено або можуть бути порушені угодою, мають право оскаржити ухвалу суду про затвердження угоди.

Крім того, господарський суд може за заявою кредитора розірвати угоду в його відношенні в разі невиконання боржником умов угоди щодо не менш як третини вимог в рамках справи про банкрутство. У такому випадку угода продовжує діяти для інших кредиторів.

У разі визнання угоди недійсною або її розірвання провадження у справі про банкрутство відновлюється. При цьому вимоги кредиторів, за якими проведені розрахунки відповідно до умов угоди, вважаються погашеними. Вимоги, за якими здійснювалися часткові виплати, відповідно, відновлюються по непогашеній частині.

На даний момент мирова угода в процедурі банкрутства є досить зручним та гнучким інструментом, що дозволяє на взаємовигідній основі врегулювати відносини боржника і кредиторів. Серед її головних переваг є практично необмежений вибір методів погашення вимог кредиторів, а також відсутність жорстко обмежених законом термінів дії такої угоди. Також варто зазначити, що досягти угоди сторони можуть на будь-якому етапі провадження у справі про банкрутство, навіть до затвердження звіту ліквідатора.

Меню